Для втомленої власної душі
Ти написала всі свої вірші.
Як злодійка, очікуєш на ніч
І пишеш, мов крадеш безцінну річ.
Приховуєш катрени і рядки
Долонею дорослої руки.
Хоч поруч ви пліч-о-пліч довгий вік,
Не бачить поетеси чоловік.
Для нього ти – звичайна і проста.
Для нього вірш – мелодія пуста.
Не бив, хоча слова не добирав,
Та поетесу він не поховав.
І ти йому не скажеш, хоч убий,
Ні слова зі своїх віршів і мрій.
...Лиш ніч – рядки щемливі з-під руки,
А очі – перечитують зірки...
І є у тому щастя певний сенс:
Вірші – то дар нескорених принцес,
Які на вірш нічний чекають знов,
Бо не втомились вірити в любов...
Нескорена принцеса
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117031811482
Свидетельство о публикации №117031811482
Рецензии
