Морозна сповiдь

Морозна сповідь*

Послухай, що сказати тобі мушу,
хоч несерйозно, якось так скажу.
Опалену свою вітрами душу
я на твої долоні положу.

В кінці ми підсумовуєм дороги –
було щось поміж нами не дарма.
Якщо стою біля твого порогу,
то іншого шляху мабуть нема.

Навіщо серед ночі запрягати
знесилених в гонитві рисаків?
Чи ж варто знов від себе утікати,
летіти птахом в глибину років?..

Останній тиждень стукали морози
в розбите скло мого вікна душі.
Й берізки накопичували сльози,
весною щоб стекли вони в вірші.

Не вірячи ні віршам, а ні прозі,
нічого не сказавши, ми мовчим.
Як верби на тріскучому морозі,
очам лиш довіряємо своїм.

15.03.2017

* Спроба перекладу чи за мотивами твору Юрія Візбора „Что скажу я тебе“.


Юрий Визбор

Что скажу я тебе - ты не слушай,
Я ведь так, несерьезно скажу.
Просто я свою бедную душу
На ладони твои положу.

Сдвинем чаши, забудем итоги.
Что-то все-таки было не зря,
Коль стою я у края дороги,
Растеряв все свои козыря.

Ах, зачем там в ночи запрягают
Непригодных к погоне коней?
Это ж годы мои убегают
Стаей птиц по багряной луне.

Всю неделю стучали морозы
По окошку рукой костяной,
И копили печали березы,
Чтобы вдоволь поплакать весной.

Ни стихам не поверив, ни прозе,
Мы молчим, ничего не сказав,
Вот на этом жестоком морозе
Доверяя лишь только глазам.

1979