Знахарка

Не шукаю в тобі ані лікаря, ані знахаря,
ні свого бойового тигра.
Ми дійшли до фінальних титрів:
мого імені там нема.
Ти навіщо мене вела
із заплющеними очима
по краєчку мого безумства?

На душі в мене стало пусто,
як пуста і моя рука…
Де ти, знахарка, де ти, тигр,
ти чому мене тут лишила?
Ти вже так далеко завела!

Я повірив тобі на слово,
я повірив тобі, і став
підлітати під самий дах,
бо я знав, що ти бачиш –
лечу,
бо я знав,
що ти віриш у мене.

Я нічого собі не бажаю.
Я не став ані тим суперменом,
ані тим шао-ліньським монахом,
відьмаком, що його ти хотіла,
як із глини, мене зліпити.

Обіцяла мене зцілити…
Я не знав, що був надто хворий.

Я хотів би з тобою на море,
де була би ти
ані тигром,
ані лікарем,
ані знахарем,
де я міг би з тобою
навчитись.

Де я міг би з тобою віджити.

На руках заквітали квіти,
що я міг би тобі подарити,
як би ти не була тим тигром…

В цьому серці тепер весна.

Але я не буваю в титрах.