Владимир Сосюра. Так никто не любил

Так никто не любил. Через тысячи лет
лишь приходит любовь вновь такая.
В день такой расцветает весна на земле,
что в убранстве поёт, оживая...

Дышит тихо, легко и тревожно она,
тянет к звёздам рассветные руки...
В день такой на земле расцветает весна
и дрожит от пленительной муки...

Млеет сердце моё от сиянья очей,
что от счастья горят надо мною...
В кровь вливается жар, будто льётся ручей
нежным запахом вешнего зноя...

Ясны зори мои!.. Тихий месяц ты мой!..
Где вы знали любовь больше этой?..
Я сорву для неё Орион золотой,
я – иль мне не назваться поэтом...

Так никто не любил. Через тысячи лет
лишь приходит любовь вновь такая.
В день такой расцветает весна на земле,
что в убранстве поёт, оживая...

Дышит тихо, легко и тревожно она,
тянет к звёздам рассветные руки...
В день такой на земле расцветает весна
и дрожит от пленительной муки...

Перевод c украинского
* Лев Королевский * )
14.03.2017

Иллюстрация художника Татьяны Марковцевой



* * *
Володимир Сосюра. Так ніхто не кохав

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я – поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
1922

Джерело: друковане видання