Тятива

В усьому хочеться дійти мені до суті:
у праці головне знайти, у серця смуті…
До суті літ, що поплили, до пуповини,
аж до підвалин до малих, до серцевини!

Пильнуючи нитки буття, коліна долі,
зробити хочу відкриття самої солі.
Якби оте зробити міг, даруй на слові,
я написав би книгу книг – про суть Любові!

Про безнадію і біду, жахи агоній,
повітряно-легку ходу, її долоні…
Кохання би відкрив закон і без прелюдій
ім‘я волав у мегафон на повні груди.

Я пестив би фантазій сад віршами серця,
там рими квітли би у ряд, у герці терцій.
Уплів у строфи запах руж, духм’яність м‘яти,
п’янких лугів і шепіт душ дубів крислатих.

Як це Шопен зробити зміг, нетлінне чудо –
красу фільварків і доріг в свої етюди.
Дійти такого торжества – це гра і мука,
немов напнута тятива тугого лука!

А слово гостре, як стріла, що б’є у цілі,
розітне дійсність пополам на часу тілі.
Розділить світло і пітьму на дні і ночі,
але планиду не візьмусь собі пророчить…

13.03.2017