Петя Дубарова. Настрiй

Петя Дубарова
НАСТРІЙ
(Я знаю, скоро буду знов щаслива)


Очима хати кліпають поволі,
по плечах студ їм завдає удар.
Тихенько між собою дві тополі
обмислюють зорі-красуні чар.

На місяць грим наклали тіні сірі,
з небесним вітром грає він прудким,
і важчають зірки, неначе гирі,
і кольором хизуються своїм.

Блукаю я по вулицях, бурхлива,
дощу і вітру я долаю гніт.
Шматком руди у грудях серце сиве,
закаляний за мною в'ється слід.

У болю і образи я в полоні,
доми незграбні бачу я лишень,
мені огидні і піски солоні,
і цей такий сумний осінній день!

Я знаю, скоро буду знов щаслива,
і лагідна, і сповнена краси,
як тільки вітер осені чутливо
дихне на днів моїх живі ліси.


(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Петя Дубарова
НАСТРОЕНИЕ
(Дали ще бъда пак щастлива)

Страхливо сградите очи затварят
и блъсва в раменете им студа.
Превзето две тополи разговарят
за някаква красавица звезда.

Луната с тъмни сенки се гримира,
флиртува със небесни ветрове,
звездите натежават като гири
и хвалят се със свойте цветове.

По улицата тичам като луда
и боря се със вятара,с дъжда.
Сърцето ми е буца сива руда,
а стъпките-изкаляна следа.

Как грозно ми е, глупаво и болно,
как глупави са сградите край мен,
противни са ми пясаците солни,
противен ми е есенния ден!

Дали ще бъда скоро пак щастлива,
дали ще бъда скоро пак добра,
щом есенния вятър студ разлива
на дните ми във живата гора.

9 ноември 1975 г.