Кохана прийди до верби,
Що низько над ставом схилилась.
Чекаю, а ти як завжди
Знов скажеш мені - забарилась.
Хоч довго та буду чекать
Свою я голубку єдину.
Щоб потім тебе цілувать
Життя все — не тільки в цю днину.
І вдень і вночі лиш одна
Стоїш перед моїми очима.
Та тільки чомусь ти сумна,
Признайся мені моя мила.
Та, як же не сумувать
Коли розлучити нас хочуть,
Тож краще кохання не знать
Коли люди зло нам пророчуть.
Не бійся, кохана, прийди
Де віття над ставом схилилось
Ти просто собі уяви.
Що все це тобі лиш наснилось.
І підем з тобою удвох
Ми по життю, як по полю,
Кохання з'єднає нас двох
Де вітер колише тополю.
Признание в любви
© Copyright: Матрёна Донченко -Дидок, 2017
Свидетельство о публикации №117031006588
Свидетельство о публикации №117031006588
Рецензии