Встав Шевченко, надивився...
Встань Тарасе, подивися...
До чого ми дожилися:
воріженьки завелись,
як писали Ви колись,
Матір рідну розпинають,
Совісті вони не мають.
«Доборолась Україна до самого краю.
Гірше ляха свої діти її розпинають…»
(«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє». 14 грудня 1845 р. Т.Г.Шевченко)
Встав Тарас і подивився,
і ще більше зажурився:
нема Миру в Україні,
нема Щастя у Родині.
Захотіли воріженьки,
забрати у Неньки –
Донбас відділити,
сучкині ви діти.
«Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром заковані люде,
Настане суд. Заговорять і Дніпро, і гори!
І потече сторіками кров у синє море….»
(«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє».14 грудня 1845 р. Т.Г.Шевченко)
Піднімайся, Україно,
як одна Родино,
Землю захищати,
Соборність тримати!
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра;
(«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє». 14 грудня 1845 р. Т.Г.Шевченко)
Встав Шевченко й надивився...
За Вкраїну помолився...
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє. ....
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
(«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє». 14 грудня 1845 р. Т.Г.Шевченко)
Парк імені Тараса Шевченка. Біля пам’ятника Великому Кобзареві. м.Київ.
Валентин В. БУГРИМ, академік, доктор філософії, історик, шевченкознавець, поет/публіцист, Посол миру
Писано 30.01.2015 р. Додано і редаговано 10 березня 2017 р. м. Київ
Свидетельство о публикации №117031005541