Ми підемо у гай, де берези похилі,
Де сон - трава росте на схилі.
Поміж дерев ще сніг лежить.
Та вже весна в дверях стоїть.
Он там в кущах все лис шниряє.
За зиму зголоднів, їсти шукає.
А зайчик заховавсь поміж кущів.
Боїться, аби лис його не з’їв.
Ще не змінив свою він шубку.
Стоїть заправши верхню губку.
Мов хоче лисові сказати :
“Пішов би, брате, ти до хати”.
Не хотілось зайчику вмирати,
Вирішив від лиса утікати.
Поза кущами стриб та скок,
І заховався за горбок.
Біжить сердешний, серце в п’ятках,
А кожушок його ще в латках
Та незабаром знову стане сірим,
Ховатись буде краще, аніж білим.
Мы пойдем туда где березы поникли
© Copyright: Матрёна Донченко -Дидок, 2017
Свидетельство о публикации №117031004092
Свидетельство о публикации №117031004092
Рецензии