Пробач, Тарасе, так молюся,
Та ти все бачиш там з небес,
За право шани люди б'ються,
А туга вже немає меж...
Ми на паперах давно вільні,
Та Ненька ласий всім шматок,
Всі навкруги, як божевільні,
А дехто звів уже курок,
Війною брат пішов на брата,
Кров цебенить із наших жил,
Уже згоріла чиясь хата,
Де далі більше вдів, могил...
Кінця і краю тут немає,
Стає все гірше день у день,
За що це нам? - я не питаю
Та і тобі не до натхнень...
Стрічаєш там синів і дочок,
Що в Україні полягли,
Нам підкажи хоча б рядочок
І Віру в краще поверни...
Бо я не маю і боюся,
Що можу бути не один,
З самим собою вже борюся,
А я ж матусі рідний син...
П.В.М. 09.03.2017г.
Пробач, Тарасе, так молюся...
© Copyright: Владимир Прохода, 2017
Свидетельство о публикации №117031002466
Свидетельство о публикации №117031002466
Рецензии