Не чекай мене, мамо, бо навкруги
Куди оком не глянеш — снiги..снiги...
Куди оком не кинеш — скрiзь бiлим — бiло.
То зими розляглося нагеє тiло...
Не чекай мене, мамо, побiля хати...
Знаю я, що нема вже кому чекати,
Знаю я, що врослася в траву дорога,
I ніхто не попросить за мене в Бога...
Де хожу я, мамусю, i де блукаю...
Ти не знала, i бiльше уже не взнаеш...
Як птахiв розкидало життя по свiту,
I нема вже куди передать привiту...
А там, певно, весна уже на могилах...
А у мене в ногах iще бiлим-бiло,
А на серцi і досi метiль гуляє,
Бо там вдома нiхто уже не чекає..
Хоч приїду хоч нi..вже нема до кого..
Вже немає кому попросити в Бога
I в обiйми упасти твої на мить...
Мамо..мамо..як же воно болить....
І сольонi сльози, як кислота...
Роз'їдають душу..вона пуста..
Я нiколи вже бiльш не зайду на чай..
Мамо..мамо..бiльш мене не чекай...
Бiльш мене не чекай...
© Copyright: Эдельвейс Нинель, 2017
Свидетельство о публикации №117030906135
Свидетельство о публикации №117030906135
Рецензии