Учора, ось сьогодні вже, пройшло.
Минає мить і не хватає духу
Закрити душу, рота, очі, вуха,
Щоб обірвати якірне кайло.
Щоб силу тяготіння подолати
Коштовного минулого буття,
Не варто аби як кудись втікати,
Без голосу, без серця, без взуття…
Немає майбуття і буть не може!
Від спогадів – у прірву небуття…
Світ відійшов від заповідей божих,
А я віршем гартую почуття.
Сьогодні – крижаний вогонь… Що потім?
А потім – все спочатку до кінця.
І що з того що я з оцим не згоден
Без голосу, без шаблі, без лиця?
Тому, віршем долати тяготіння,
Або віршем посилювати його
Я змушений, бо злети і падіння
Нічому не навчили анікого.
***
© Copyright: Мироненко Анатолий Анатольевич, 2017
Свидетельство о публикации №117030904872
Свидетельство о публикации №117030904872
Рецензии