Я вмирав у Промзонi
Втратив ноги й осліп.
Я в Промзоні вмирав
Без ридань і без слів.
Я нічого не бачив.
Падав сніг на чоло.
Щось липке і гаряче
В грудях мені пекло.
Били по нас на світанні,
Снаряд від «братів» прилетів.
За «братство» із сил останніх
Спасибі сказати хотів,
Але ані змоги, ні сили,
Ні мови я вже не мав,
Бо рота осколки скосили –
Німим і сліпим я став.
Я вмирав у Промзоні,
Спрагу пекельну боров –
Пив із своєї долоні
Власну солону кров.
Хтось із руїн кричав,
Аж розлягалась луна:
– Будь проклята ця війна,
Ця проклятуща війна,
І той, хто її розпочав!..
© Олег КРАВЧЕНКО.
7березня 2017 року
* * *
Свидетельство о публикации №117030807749