8 Березня

Так світло на душі і так святково –
Наш завтра, раз на рік, жіночий день.
Нарешті вихідна, нарешті вдома,
Так радісно, ну хоч співай пісень!
І не потрібно вранці прокидатись
Син снідання зготує сам собі,
Я накінець-то зможу відіспатись,
І ніжитимусь досхочу у сні…
Схопилась вранці… Боже, що за лихо?!
Невже горить, палає рідний дім?
Дим  -  чорно-сиза вдушлива хмарина,
Повис вгорі, мов волохатий звір.
На кухні щось гриміло і дзвеніло,
Немов би шикувалося в ряди
Прадавнє, в латах, справжнє військо ціле,
А ще лунало булькання води.
Ледь не зомліла в кухні на порозі,
Ледь втрималася, щоб не впасти з ніг.
А син кричить: «З пробудженням, матусю!
Я майже спік до снідання пиріг!
А потім збігаю тобі по квіти.
Я скоро, мамо…» Й знову зник в диму.
Стою й не знаю, що мені робити -
Чи насварить, чи дякувать йому?
Ледь до обіду все відмила в кухні,
Ледь встигла в вікна випустити дим,
Як на порозі кроки ледве чутні –
Прийшов синок. Та що це сталось з ним?
Бруднющий, мокрий, а такий веселий,
І море в силі вбрід перебрести:
«Матусю, цьом! Все добре, ну, не сердься,
В калюжу з хлопцями попали трішки ми…»
До перших зір і прала й прасувала,
Заснув, набігавшись, втомившись, син.
Нарешті, все помила, поскладала,
Нарешті, всюди лад і всюди мир.
І, слава Богу, завтра на роботу,
І, слава Богу, що лиш раз на рік
Жінкам із восьмим березня морока,
І подарунок – справ великий міх!

Ольга Соколовська ©