Під горою ростуть явори,
Над ставом гілля нахилили.
І листям літньої пори
Про щось тихенько шелестіли.
Шептав явір своїй яворівні,
Що покохав до забуття.
Що у коханні буде вірний,
Як лебеді - на все життя.
Як лебідь без лебідки гине-
На землю пада з висоти,
Моє кохання теж загине,
Як не зазнаєш його ти.
І простягла до нього віти
І ніжно, ніжно обняла.
І зрозуміла, що навіки
З’єднала доля їх одна.
І виросли в них яворята
Такі ж вродливі, як батьки.
І шепотять тепер завзято
Своїм коханим ті ж казки.
Ясени
© Copyright: Матрёна Донченко -Дидок, 2017
Свидетельство о публикации №117030704585
Свидетельство о публикации №117030704585
Рецензии