Берегиня

Богине сонця, замкнена у побут,
Ти, як земля, проспиш аж до весни.
У сірих буднях утопивши погляд,
Лиш нишком глянеш в кольорові сни.
Тобі весь рік не вистачало часу
Для себе, для життя, для власних мрій.
Ти й співчуття сприймаєш, як образу,
А серце повне втрачених надій.
Тобі давно відмовили у праві
Радіти сонця теплим промінцям,
Ти зрозуміла, як давно і марно
За пустку в серці сплачено життям.
Але, хоча б сьогодні, на хвилинку
Тобі дана ця воскресіння мить,
І кожна в Всесвіті порушена пилинка
Для тебе щирим золотом горить.
І перші несміливі жовті квіти
Тобі в жертвоприношення і в дар.
Тобі ж так рідко випада радіти,
Тому і радість та – великий скарб.
Сьогодні ти інакше і пильніше
Заглянеш, зазирнеш у дзеркала,
Помітиш у своїй усмішці інше,
І першу зморшку, що чолом пройшла.
Помітиш, як зігнулись ніжні плечі,
І як лягла на скроні срібна тінь.
І інші, непомічені ще речі,
Що так, на диво, личать вже тобі.
Слов’янська, позабута Берегине,
В очах відбились зорі і віки,
Колись тобі і небеса служили,
Сьогодні іншим мовчки служиш ти.
Спинись, спинись, навколо озирнися,
Дивися, як приходить в світ весна,
Дивись, як сонце тепло нахилилось,
Як щось тобі дзвінкий струмок співа.
Нехай же знову повернеться доля
На вісь свою і на круги своя:
Твоя над світом цим одвічна влада –
Ним завжди правлять Жінка і Весна!

Ольга Соколовська ©