Дайан Вакоскi. Небезпечна вiдлюдниця

                Зраднику на Мотоциклі

Вона не божевільна, просто не любить
пояснювати свою поведінку. Вона їсть
свіжі маленькі вушка пеканів у їх паперових корабликах–лушпинах,
розмірковуючи, які ж
вони гладенькі, наче
чиясь рука.
Плоть її Ванди Ландовської рук
зависає над
клавесином, зелений шовк
місяця, жах
цноти – ці речі роблять її
відлюдницею. Вона не хоче
мати нічого спільного з людьми.

Чи тваринами. Вони їй так само не до смаку.
Що сталось?
Який коханець відмовився торкнутись її
і розкрити зелений шовк
востаннє,
або розчарував її,
коли вона пропонувала йому праліне зі своїх гладеньких
рук? Вона
не була південкою, тому
ніяких вибачень. Вона просто жінка, 
що не терпить брехні.

Вона, справді, не божевільна, тому,
ймовірно, небезпечна.
Зрештою,вірує,що зебра завжди тут,
чекає на неї, принаймі, коли вона гола.
І, все ж, тварини їй не до вподоби.

Вона їде від кожного,
оголена, і, звісно, одягнена у діаманти.
Але якщо це її личина, чому він не бачить
її рук Ванди Ландовської,
серп місяця під її ногою?
Може він і підгледів тугий горіх пекана її захованої статі, а як щодо гладенької шкіри рук на поводі? Він би точно це вгледів?

Коли місяць розчахнув під
зебро-світлими копитами свій безмірний сувій
зеленого шовку, і вона правила верхи повз нього, він би мав

о, він би мав – о скільки всього він би мав.

Метикуємо собі, - усе розуміємо,
але, вочевидь,
що ні.
Це місяць. Завжди
місяць. Що розплюскує свій
поплямований шовк, свій нічний океан.
Хто чує?

Зрештою, ми розкриємо:
ось чому вона
небезпечна.

Переклад з англійської Оліся Лапковського

“The Dangerous Hermit for the Motorcycle Betrayer” by Diane Wakoski

Diane Wakoski

THE DANGEROUS HERMIT FOR THE MOTORCYCLE BETRAYER

She’s not crazy, she just doesn’t like
to explain herself. She eats pecans
fresh little ears in their paper boat shells
and thinks of how
those shells are as smooth as
a certain hand.
A flash of her Wanda Landowska arms
poised over
the harpsichord, the green silk
of the moon, the terror
of virtue-these things make her into
a hermit. She doesn’t want
to have anything to do
with people.

Or animals. She doesn’t
like them any better.
What happened?
What lover refused to touch her
and spread green silk
one last time,
or disappointed her
when she offered him pralines out of her smooth
hands? She
wasn’t a Southerner, so no
excuses. She’s just a woman
who doesn’t accept lies.

She’s really not crazy, though she
probably is dangerous.
After all, she believes the zebra is always there,
waiting for her, at least if she’s naked.
And even though she doesn’t like animals.

She rides away from everyone,
naked, and obviously wearing diamonds.
But if that’s her disguise, why couldn’t he see
the Wanda Landowska arms,
the crescent of moon under her foot?
Perhaps he’d notice the pecan tight nut of her
hidden sex, but the smooth pecan skin
of her bridling hands? Surely he would see that?

When the moon unrolled, under
zebra-light hooves, its immense bolt of
green silk, and she rode past him, he should have

oh, he should have-so many things he should have.

We think we see everything,
but of course
we don’t. It’s the moon. Always
the moon. Spilling its
splashy silk, its nightly ocean.
Who is listening?

Finally we find out:
that’s why she’s
dangerous.


ілюстрація Robin Isely «Mother night»