Про натхнення... Свiтлана Костюк

Оригінал:


Розхристана і дика, як сова,
Спиває ніч мінорні схлипи вулиць.
У зав`язь мрій вплітаються слова,
Де ще живе мій неземний прибулець.
Люблю цей час. І тишу. Й самоту.
Із чаші неба пити трунок дива...
І відчувати простір, висоту,
І вірити, що пишеш - знать, щаслива...
І наближати космос до трави,
Аби душа ширяла поза часом,
Шепочучи високі молитви
У парі із окриленим Пегасом...
Так легко, добре. Завше б так було...
Виповідати марно. Відчуваю...
Натхнення біле ангельське крило
Відносить Душу...А куди...
Не знаю...


Переклад з української Світлани Груздєвої:


Расхристана, как  дикая сова,
Минорно ночь выводит всхлип и шелест.
В желаний завязь я вплету слова,
Где жив  ещё мой неземной пришелец.
Люблю я ночь и тишь за благость ту,
С какой из чаши неба пьётся диво.
Простор мне ощутить бы, высоту
И, коль пишу, считать себя счастливой…
И приближать бы к Космосу - траву,
Над Временем пускай душа б парила ,
Шептать молитвы нежно поутру
С Пегасом...до восшествия Ярила...
Легко так, славно. Так всегда б, светло…
Ответ напрасно ждать. Я ощущаю,
Как  вдохновенья белое крыло
Уносит Душу…А куда…
Не знаю…