А сонце не читає календар –
Так низько ллє тепло понад землею.
І синім вітром диха світла даль,
І ворон бродить чорною ріллею.
І, якось по-весняному, дзвінкіш,
Співа колодязь корбою старою,
Неначе прагне сонячний цей світ
Скупати веселковою водою.
І так же звично, як і кожен рік,
Весна землею перейде, одвічна,
І стане старшим цей великий світ,
Та й я вже стану старша, може, інша.
І інше небо, інший дощ і грім,
Все ніби вперше – дивне й неповторне.
Я стала більш, міцніш любить цей світ,
Коли життя пішло вперед моторно.
І не шкодую – все, що відбулось,
Що сталося – було повинне статись.
Та хочеться сховати між долонь
Цю мить весни, цю невловиму радість!
Ольга Соколовська ©
Мить весни
© Copyright: Ольга Соколовская 4, 2017
Свидетельство о публикации №117030109316
Свидетельство о публикации №117030109316
Рецензии