Під віконцем у снігу проталинка
На долоньку, може, чи на дві.
А у ній так сонячно і радісно
Пуп’янки всміхаються весні.
Ще сніги, допоки оком глянеться,
Ще морозом закипа земля,
Та до сонця, крізь негоду тягнеться
Нездоланна часточка життя.
Ще три рази в дню холодна віхола
Білим пір’ям замітає слід,
І зима, здається, буде вічною,
І до віку спатиме цей світ.
Та маленька у снігу проталинка
Зігріває душу всю теплом:
Ніби оченята діток радісні,
Заглядають пуп’янки в вікно.
Хай вони ще крихітні-прекрихітні,
Та життя у них таке цупке,
Що дарма морозом небо дихає,
Надарма хурделиця мете!
Їх не обмануть, як не відстрочити,
Не спинити тихий хід весни.
І від цього сонячно, так сонячно,
Навіть, у похмурі, темні дні.
Ще лиш мить і вербами-розмаями,
І струмками зашумить весна,
Та весна, що нишком починається
Із проталинки в долоньку, край вікна.
Ольга Соколовська ©
Починаеться весна...
© Copyright: Ольга Соколовская 4, 2017
Свидетельство о публикации №117022803058
Свидетельство о публикации №117022803058
Рецензии