Синичка в шибку стукала...

Синичка в шибку стукала – просила
Хоч крихту хліба, крапельку води.
Снігами за ніч віхола накрила
Поля, шляхи, будинки і сади.
Біля вікна знайшла шматочок сала,
Поснідала, почистила крило.
Так весело і радісно співала,
Немов зими довкола не було.
І наспівала сонце і відлигу,
Поволі стали танути сніги,
На шибці розтопило зовсім кригу,
Біжать зі стріхи крапельки води.
Синичка ними горлечко полоще,
Та знай собі – виспівує весну.
Від того співу голубе полотнище
Вітрів весняних вирвалось зі сну.
Співай, синичко! Чуєш – скоро літечко!
Співай – нехай втікають холоди.
Зазеленіє трав пахуче зіллячко,
Одягнуть листя молоде сади.
І ти тоді так рідко прилітатимеш,
Що б поспівати під моє вікно.
В гніздечку теплім діток колихатимеш,
Поставиш ту малечу на крило.
Співай, синичко! Хай тобі співається
Блакитна, що за обрієм, весна.
До тебе зранку сонце усміхається.
Співай пташино! Ниточка тонка
Твого ясного голосу виводиться,
Від неї стануть, потечуть сніги.
Співай, бо і мені, синичко, хочеться
Як і тобі – хоч пригорщень весни!

Ольга Соколовська ©