Ні, це не я плачу.
Це дощ ридає,
краплями по вікну
ноти вибиває.
Ні, це не по тобі
серце стукає,
як бурульками
дріб по-душі
вибиває,
не мовчить.
Ні, це не тобою
залишені сліди,
ти тільки не йди.
Ніби і дорослі,
а поводимося,
як діти недорослі.
Ні, не я винна,
а обоє, в тому, що
у невідомість
веде дорога.
Думала, за самотністю
сховалася, як під ковдрою,
а виявилося дірявим
моє покривало.
Нi, цe нe я плачу...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2017
Свидетельство о публикации №117022411695
Свидетельство о публикации №117022411695
Рецензии