Сонячні промені гаснуть вночі
Й розпадаються на сотні атомів
Ти ж вже й досі тихенько мовчиш
Без промов тих палких ораторів
Падає сніг на велич землі
Тане потроху в душевному спокої
Ти книгу Канта з собою візьми
І повертайся слизькою дорогою
Свічи розставлені в різних кутках
Трохи морозить від чаю з медом
Я починаю дивитись сни
І розбиратись в будові неба
Відвернись від моєї душі
Я ще трохи не виспалась з ранку
Ти пізніше в вікно зазирни,
Бо весна - це зими коханка
Гордість пише курсивом вірші
Втрачає глузд одинока надія
Я починаю кохання плести
З газетних подій і нерівних ліній
Ні, ти заходь у мою весну
Не втрачай ані краплі хвилини
Може з тобою я тільки засну
А поки, подивимось наші світлини
***
© Copyright: Татьяна Алексеева 17, 2017
Свидетельство о публикации №117022207324
Свидетельство о публикации №117022207324
Рецензии