Ворона порпається на смітнику,
Міцним, ніби галицька віра, дзьобом довбе замерзле якесь їдло,
Спокійна, байдужа, як Будда, обходить трупи ялинок,
Із яких навіть не познімали блискучого дощику.
Вона певна, що й це минеться,
Дощ, ніби пес, позлизує залишки засмальцьованого снігу,
Бог засіє ліси підсніжниками,
Люди посадять картоплю,
Колесо сансари, як і колесо фіри,
Котитиметься з ранку до вечора –
І скрипітиме в сутінках,
і ліниво гавкатимуть собаки услід.
… Лід, лютий, смітник, ворони,
Лютий, ворони, смітник і лід –
От і весь світ
У вікні,
А слів іще менше,
Так уже мало тих слів між нами,
Що й нічого буде сіяти у квітні.
***
© Copyright: Ганна Осадко, 2017
Свидетельство о публикации №117022204240
Свидетельство о публикации №117022204240
Рецензии