Розмова,мова...тяжке лихо.
Живеш в безумстві наче й тихо.
Чатуєш...Небо голубе.
В нім пізнаєш уже себе.
У річці чистій с під води...
Ти виринаєш знов сюди.
Самозакохана неначе...
Та серця камінь,плаче й плаче.
Сльозу криваву пролива...
Говорить що душа жива.
Нехай і змучена віками,
Блукає і шука роками.
Чи затишку,чи спокою...
Той погляд з поволокою.
Той спогад,наче кригою.
Життям,малюнком,книгою.
ПРОНИЗАНИЙ...ПРОНИЗАНИЙ!
(Понкратова.О.В.)
Той погляд з поволокою
© Copyright: Лена Грама, 2017
Свидетельство о публикации №117022108991
Свидетельство о публикации №117022108991
Рецензии