Над ставом широким,що тихо дзюркоче
Стояла схилившись старенька верба.
Торкаючись віттям святої водиці
І тихо про щось шепотіла вона.
Про те, про що знала багато вже років
І скільки під віттям ховала не раз.
Весною і влітку тих пар синьооких,
А скільки почула і сліз і образ!
Під гіллям,що низько схилялось над ставом,
Клялися у вічнім коханні вони.
Про вірність клялись лебедину-єдину,
То був відголосок кохання й весни.
Багато про щоб ще могли розказати
Та чиста водиця і гілля верби:
Про біль і розлуку, про радість кохання,
Про сповідь двох душ, і відбиток журби.
Та тільки вони не розкажуть нікому,
Лиш тихо листочки верби шелестять.
І низько схиливши гілля над водою
Із вітром тихенько про щось шепотять.
Над прудом широким
© Copyright: Матрёна Донченко -Дидок, 2017
Свидетельство о публикации №117022105022
Свидетельство о публикации №117022105022
Рецензии