Коли була я ще малою,
А мамі було років 45-ть,
Ходили в ліс,що за Ухабною горою,
Щоб там горіхи, ягоди збирать.
Яке багатство було в лісі
Заготовляй, лиш не лінуйсь.
Хоча було і небезпечно,
Та ми про це не думали чомусь.
Загроза була в тому, що у лісі
Було багато всякого звір`я.
Але страшнішими були снаряди,
Що їх залишила війна.
Отож – ми і не думали про небезпеку,
Думки були лиш про одне,
Щоб як найбільше заготовити на зиму,
Бо скоро красне літечко мине.
Які гриби росли, не описати:
Лисички,рижики,грузді.
А білі наче велетні із казки,
Так і манили нас – візьми.
Отак ми всі і виживали,
Бо не лінились працювать.
Хоч голоду не відчували,
Але дай Боже нам його не знать.
Когда была младенцем я
© Copyright: Матрёна Донченко -Дидок, 2017
Свидетельство о публикации №117022104891
Свидетельство о публикации №117022104891
Рецензии