Сад облич
Не всі ті, хто мовчить - терпеливі
Не всі ті, хто самотні - відлюдники
Барви мрійників-квітів то хмари мінливі
Безтілесні примари роздроблені навпіл
Миготять черстві люди туди і сюди
Щирі серцем ідеї - порізані наскрізь,
І не знати чиєї вхопитись руки
Хтось зруйнує сім'ю егоїзмом,
Хтось потоне в очах альтруїму
Гоять рани свої прагматизмом,
Душу зрадивши від фанатизму
Ми затоптані в землю безсилі птахи,
Підсвідомість пригнічена ледь мерехтить,
Під парасолькою сховані наші гріхи,
Вічно падають грози і завжди дощить
Ми як квіти в цвітучім саду
Айстри, рози, волошки, гвоздики
Не завершим гравюру свою
Не зів'янемо в терені дикім
Не всі ті, хто блукає - загублені
Не всі ті, хто мовчить - терпеливі
Не всі ті, хто самотні - відлюдники
Не для всіх сірі дні справедливі
Свидетельство о публикации №117021900200