Послевоенные воспоминания

Було нас в мами п'ять ротів,
Як зостались одні без татка.
Найстаршому 12 років - з юнаків,
А решта - то були дівчатка.
Все починать потрібно із нуля,
Куди подітись з дітками вдовиці.
Бо ще стогнала і гула земля
Від бомб, снарядів, - як плавун в криниці.
Було нас всюди: у чужих хатах,
А то і проти неба на травиці,
А як гурчало в животах у нас
Від випитої чистої водиці.
Та ми стерпіли все:
І лихо й біль і голод.
Як збудували свій курінь
Став не страшний зимовий холод.
Але не тільки ми були такі,
Людей єднало горе і жалоба.
Хоча були людці й такі,
Що не торкала їх людська тривога.
Змужнів не по рокам наш старший брат,
Який нам був за батька і за брата.
Із кожним днем ставало краще жить,
І веселішою вже стала хата.
Матуся з ранньої зорі
На полі ,аж до ночі працювала,
А ми росли ,мов пташенята ті,
Що навіть ненька це не помічала.
Наш братик із 16-ти годків
Пішов на трактор працювати.
Дівчата, ті що старшенькі були
Пішли діток у наймах доглядати.
Найменшеньким також було не сладко,
Хоч і жалів нас братик - татко.
Та ми ,мов мишенята ті малі,
Свій огород так обробляли, як могли.
Отак і виросли усі,
У тій маленькій, дружній хаті.
Ще і завидували нам,
Що ми були такі завзяті.
Велике Вам спасибі ненько,
Що так з'єднали нас рідненька.
Хоч зараз Вас немає з нами,
Та ми Вас не забудемо з роками.
Хоча й самі уже старенькі
Та не забудем свою неньку.