Побратиму. Александр Матийко

Борозенками роки
над бровами позначились
і на скронях осіли
дімком - сивиною.
Просто щастя якесь,
що ми знову з тобою побачились
побратиме коханий,
тричі вбитий війною.

Думав, станеш жалітись,
що змучений ранами,
лікарів проклянеш,
бо не стишили болі.
Ну, а ти ось – про Вишгород,
заажурений дужими кранами,
ну, а ти ось про жито,
що сіяв в поліському полі.

Думав, скажеш: - Живу,
соцзабезом призначена пенсія,
квіточками мережу
попід вікнами клумби. –
Ну, а ти: -
Не спочину
бо стогне ночами Валенсия
і гукають на поміч
повстанці Патріса Лумумби.

Під осколками падав
і вставав за наркозами,
знову падав і знов
оживав під росою.
Ти стоїш перед світом,
як дуб той, обпалений грозами,
і дивуєш усіх
своєю людською красою.

Перевод:
Бороздками годы
на лбу пометились,
осели в висках
дымком – сединой.
Счастье какое, что
снова мы встретились,
собрат, дорогой,
трижды битый войной.

Думал услышу,
замучен ты ранами,
врачей проклинаешь,
не сняли, мол, боли.
А ты вот – про Вышгород
с мощными кранами,
а ты,- что посеял зерно
в полесском поле.

Думал услышу – Живу я,
собесом назначенной пенсией,
цветами рисую
под окнами клумбы.
А ты: - Нет покоя, ведь
стонет ночами Валенсия,
ждут помощи люди
Патриса Лумумбы.

Осколками битый
вставал под наркозами,
вновь падал и вновь
оживал под росой.
Стоишь ты пред миром, как
дуб тот, опаленный грозами,
и всех изумляешь
своею людскою красой.