Повага - шлях до усп ху

Мені пощастило бути присутньою на неймовірній лекції Любко Дереша на тему «Повага - дорога до успіху».

За пару днів до лекції відбулось кілька цікавих подій та відкриттів, які підштовхнули мене з мертвої застійної точки і я відчула - «щось відбувається», наче матерія навколо мене пішла хвилями і скоро накриє з головою новими ідеями. Це таке специфічне відчуття… Ти ще не чуєш грому, але знаєш, що наближається довгоочікувана злива.

Цей «проливний дощ» спіймав мене саме на лекції. Дуже цікаво спостерігати як інформаційні потоки і розрізненні знання сплітаються в один золотий вихор і тебе охоплює відчуття повноти і цілісності картини. Момент, коли сидиш в аудиторії і слухаєш зрозумілі прості людські слова, а на тебе наче сходить золотий стовп світла і все навколо завмирає, даючи змогу сприйняти прозріння.

Повага… Це важлива складова спілкування в будь-якому суспільстві. Кожен це знає і змалку чув – «треба слухатись старших», «поступися місцем», «будь ввічливим».
Вже в більш дорослому віці, починаємо чути, що кожна людина - дзеркало, кожна особистість - вчитель. Дуже прості істини, чи не так? Але цього разу я натрапила на більш глибоке і повне пояснення чому ж повага до людей, а особливо старших, людей вищих тебе за рангом, людей розумніших, має таку важливу роль. Зробивши висновки, я дійсно почала змінювати відношення.
Ведичні знання кажуть – виказуючи повагу людині, отримуєш її чесноти. Через повагу ми визнаємо в собі учня, готового сприймати і готового приклонитись перед учителем. Ми приймаємо позицію слухача, без заперечень, але з довірою і вдячністю.

Важливо дозволити впустити в себе розуміння і відчуття, що кожна людина має в серці божественну іскру, що кожна людина має частинку великої могутньої все пронизуючої сили, але в той же час являється всього на всього маленькою складовою цієї Всеохоплюючої Нескінченності Буття. Ми є мікроскопічними одиницями одного живого організму. Тому який сенс боротись, який сенс зневажати оточуючих людей, якщо тільки спільною працею і взаємоповагою ми можемо досягнути правильного функціонування системи. Ми, як маленькі клітини організму, маємо прагнути до співпраці, спільної злагодженої роботи, підтримки один одного, в протилежному ж випадку в організмі буде розвиватись хвороба, а ця боротьба може призвести до загибелі. Весь організм може бути зруйнованим лише від того, що декілька клітин почали ворожнечу і втратили спільну мову. Чи не безглуздо це ?! Чи не безглуздо в кожній особі бачити ворога і протидіяти їй?

Адже ми всі жадаємо щастя, добробуту і Миру. Чим краще ми зрозуміємо важливість поваги (і самоповаги), чим швидше навчимося бачити в кожному пересічному величну особистість, тим більш сприятливою стане реальність, тим легше відбуватиметься комунікація. Тим краще працюватиме наш один спільний організм. Ніщо не буде відволікати його від спрямованої дії, від виконання своєї місії. Ніяка хвороба не забиратиме частину уваги та енергії для вирішення внутрішнього конфлікту. Усі сили будуть спрямовані на дію і досягнення бажаного.

Звучить ця ідея дивовижно, але як ми розуміємо, це не так той просто. Треба ламати стереотипи, змінювати своє ставлення і трощити вщент застарілі, звичні образи людей в голові, перекроювати світосприйняття. Це важка і кропітка праця, але пам’ятайте «виказуючи повагу людині - отримуєш її чесноти».

Повага не потребує слів, її треба відчувати, її можна промовляти серцем. Спочатку буде гірко, але цей болісний період змін колись закінчиться, і за ним послідує блаженство солодкого відчуття цілісності з кожною живою істотою і гармонії із Всесвітом.