Байка про огородину

Якось раз, в осінню днину
Позбирались біля тину,
У своїй красі і вроді,
Всі хто ріс на огороді.
Тут зібрались: огірочки
Гарбузові сини й дочки,
Помідори й бараболя,
І морквиця і квасоля,
Буряки і кукурудза,
Соя, редька і пшениця,
І усяка там пашниця.
Прикотили з двору бочку,
Запросили в судді квочку.
Стали вони звітувати
Хто, коли і де, і як
Виростали просто так.
Першим виступив буряк,
На промову він мастак:
"Всі брати ви і сестриці,
Свояки, своячениці,
Тільки я вам не свояк".
І повів розмову так:
"Хай рубають мене люди,
Та ростиму я усюди:
В огірках і будяках,
І в пихатих гарбузах,
В кукурудзі і в пшениці,
І в усякій там пашниці".
Крильми вдарила тут квочка,
Хутко скочила на бочку,
Кашлянула для годиться,
Попила з відра водиці,
Подивилася навколо,
Й почала свою розмову:
"Ой ти красеню чубатий,
Хоч вродливий та пихатий,
Так хвалитися не гоже,
Хто тобі тепер поможе
Розібратися в усьому.
Це мені ще не відомо".
Тут підвівся огірок
З пупирцями, зелененький
Усміхнувся всім миленько,
Мов запрошує в танок,
І сказав всим огірок:
"Я не один такої думки,
І скажу я вам одне-
Прожили б життя сумне,
Якби нас не поливали,
Бур’яни не виривали,
Не підживлювали нас
В росяний ранковий час.
Не вилася б і квасоля,
Не росла б і бараболя,
Не росли б і огірки,
І морквиці всі сестриці
Не жевріли б мов жарптиці.
Не сердись буряче друже,
Бо ми любим тебе дуже.
Доказали на що варті
Всі пихаті твої жарти".
Похилив свій чуб буряк,
І сказав він друзям так:
"Ви пробачте мені, друзі,
Хоч ростиму в лісосмузі,
Та хвалитися не буду-
Ваш урок я не забуду.
І в людей воно так є-
Кожен думає своє.