Як тяжко жити в самоті,
Нема до кого прихилитись.
Живеш неначе в забутті,
Нема кому і пожалітись.
Я неньку згадую свою,
Що залишилася одна з дітками.
"О, Боже, я тебе молю
Не повторяй це все з роками!"
Заглянеш було в очі неньки,
І бачиш смуток й біль у них.
Коли ж спитаєш, веселеньку
Почуєш відповідь і сміх.
Всю біль свою і самоту
Невзмозі виразить словами,
Щоб ми не бачили сльозу,
Змивала біль свою піснями.
Немов за паличкою феї,
Старалась дати все дітям
Найкраще , що було у неї.
За що ми й вдячні матерям.
Завжди у хаті була пісня,
І мамин голос над усе.
Звучав так лагідно і ніжно,
Що забувалося про все.
І ми малеча “голопуза”
Тягли за мамою завзято.
Немов зустріли свого тата,
Який з війни так й не прийшов.
Нехай минає лихо нас,
Обходить десятьма стежками,
Щоб очі матерів завжди,
Світились ясними зірками.
Спогад про маму
© Copyright: Матрёна Донченко -Дидок, 2017
Свидетельство о публикации №117021810472
Свидетельство о публикации №117021810472
Рецензии