Коли б уміла я літать,
То взяла б і тебе в політ.
Літали б ми у двох з тобою,
Як в синім небі зореліт.
Пройшлися б по Чумацькому шляху,
Де зорі видно навіть у тумані,
Осяяні промінням сонця мерехтять,
І так хотілося б про все це розказать.
Та нам не дано це пізнати,
Лиш в небо дивлячись за всім
З цікавістю спостерігати.
Та все ж, коли б у мене були крила,
Я б облетіла увесь світ.
Сказала б сонечку:" Привіт!"
Й спасибі за твоє тепло,
Що з нами завжди ти було.
Обігрівало нас усіх і нам приносило успіх.
Без тебе не було б життя,
Лиш темрява і забуття.
І нам потрібно просити Бога вчасно,
Аби ніколи ти не згасло.
Та крил на жаль нам Бог не дав,
Ми на землі повинні жити,
Добрі діла лише творити.
Ну, а літали ми ввісні,
Коли були зовсім малі.
Ода сонцю
© Copyright: Матрёна Донченко -Дидок, 2017
Свидетельство о публикации №117021810251
Свидетельство о публикации №117021810251
Рецензии