Холодно, морозно і печально.
На дерева ліг холодний сніг.
Може так ось, зблиснувши прощально,
Впала моя молодість до ніг?
Відблукавши та відголосивши,
Виплакавшись долі під крило,
Все забувши і усім простивши,
Щось вагоме в безвість відійшло.
Щось на нові віхи повернуло,
На новий піднявшися виток.
Я колись про це, мабуть, вже чула,
Ще коли робила перший крок…
Я це знала, бачила крізь морок,
І щосили зупиняла мить…
Час, як пес, як невсипущий сторож,
Його годі й марить одурить.
Все відносно: істини й дороги.
Все умовно: і добро і зло.
Вічні тільки мрії і тривоги
І родинне вогнища тепло.
Вічна тільки матері молитва
Та колиски тінь на покутті.
Інше все прийдешнє і колишнє,
Й сьогодення згине в забутті.
Крізь морозний вечір світять зорі
Теж такі ж невічні, як і ми.
Щось нове, незнане й неозоре
Прагне в світ мій тихо увійти…
Ольга Соколовська ©
Холодно...
© Copyright: Ольга Соколовская 4, 2017
Свидетельство о публикации №117021602882
Свидетельство о публикации №117021602882
Рецензии