Олежку

Невдала версія життя,
Як ненароджена дитина,
Мене штовхнула у сміття
За ненародженого сина.

Мені присвоєне ім'я
Таке сумне - людина.
І в мене є своя сім'я,
З якою разом втратив сина.

Мені набридла така доля,
Яку ніхто вже не зупине;
І час минає з болем
За ненародженого сина.

Хоча і боляче мені,
Але забуть не можу мить:
Несу я сина у труні,
А він, маленький, тихо спить.

Не встиг ти втішити мене,
Не встиг назвати мене татком,
Бо, як і в мене, теж сумне
Ім'я тобі - малятко.

Ти наче плата за гріхи,
Яких накоїв я чимало,
Застав такі часи лихі,
Коли для тебе сонечко не встало,
Коли розплющити не зміг
Своїх маленьких оченят,
Коли ти спати наче ліг,
Зложивши хрест із рученят...

Ще так багато тих "коли"
І в цьому є моя провина.
Я підіймаю руки до гори -
Вертайсь до мене, любий сине!

17.07.1999

Именно 14 февраля 1994 года, когда никто еще не праздновал этот день, мы потеряли своего первенца во время родов. Спустя только несколько лет я написал этот стих, потому что никак не могли оправиться, я долго винил себя почему-то. После этого стиха мне стало легче, моему второму сыну уже было 2 года. Я благодарю за него Бога. А наш первенец, Олег, он ждет нас на небесах. Жду этой встречи и воссоединения с семьей!