Вечори зустрiчей

Збираємось щороку, а то й двічі,
щоб подивитись один одному у вічі.
Бо в шістдесят уже летять роки,
як на війні – один за три. Взнаки

дається кожному із нас наступний рік,
та не лякає стан здоров‘я, „юний“ вік.
Ми можем стрітися будь-де, навіть вп‘ятьох,
хай сніг дороги замете, помилуй Бог.

Цікаво нам дитинство пригадати
і про новини друзям розказати.
Про діток, внуків, пенсію, роботу…
і про квітки в саду та біля хати.

Ще спом‘янути наших вчителів,
під шерхіт сала з хлібом на столі.
За їх здоров‘я келихи підняти,
а хто вже спить – тих будем пам‘ятати.

Буває так: засидимось до ранку,
вже й сонце визирає з-за фіранки.
Це зазвичай буває навесні,
а ще усі співаємо пісні.

Про рідну матір, чорнобривці, школу,
кохання перше і красу довкола.
Тетянка Стрига і Чуприна Надя,
Борисов Толя та Пискун Микола.

Я ледве вписуюсь в таку ось панораму,
ледь-ледь встигаю поміняти фонограму.
Підтримую квартет, як тільки можу,
й не забуваю у перервах по сто грамів.

Компанія все збільшується наша
Козленко приєдналася Наташа.
Тепер до лісу разом ми гуляти їздим
та зник кудись нажаль Зражевський Паша.

Оксанка Федосюк також пропала,
Надійки Загинайло теж не стало.
Котенко Коля зустрічатись притомився,
Василь Фролов же й зовсім загубився.

Ми завжди раді бачити усіх,
хай жарти линуть і лунає сміх.
Шановні друзі, варто зустрічатись,
життя летить, і вже на скронях сніг…

Хай обмаль нас, десяток-півтора,
зате бажань незміряна гора.
Хоча десятки літ за нашими плечами,
та в душах ми ще майже дітвора!

16.01.2017