Зумiю все... Cвiтлана Костюк

Зумію все... Усе переживу...
Хай скаженіють всі кати й пілати.
Душа моя, загорнена в траву,
Уже уміє падати й вставати...
Настояна на болях і боях,
Вона мов камінь, білий і гарячий,
Що викинутий долею на шлях,
Де всеньке людство молиться і плаче...
А для душі не створено межі
Між болем-радістю, між втіхою-журбою,
Хоч вслід летять заточені ножі
І йде війна - війна з самим собою...
І хто ж тебе почує в тій війні,
Де ділять правду...надто половинну...
Вишіптую пісні свої сумні
Про волю...
Про добро...
Про Україну...
Про те, що замість ночі буде день,
Що сонечку судилося світити...
Поміж боїв, у затишку пісень,
Пошли нам, Боже, ближнього любити...
Любити тих, хто "проти" і хто "за",
Хто тут і там, хто поруч і не з нами...
ОсвЯтиться пропалена сльоза
Наповненими світлом почуттями...


Переклад з української Світлани Груздєвої:


Сумею всё…и всё переживу,
Пусть озвереют палачи, пилаты.
Душа моя, обёрнута в траву,
уже умеет падать и вставать и,
Настояна на болях и боях,
Она, что камень, белый и горячий,
Что, выброшен судьбою на паях,
 Где человечество с молитвой плачет…
А для души не сделано межи
Меж болью-радостью, утехой и тоскою,
Хоть вслед летят, заточены, ножи,
Идёт война – война с самим собою…
И кто ж тебя услышит в той войне,
Где делят правду лишь наполовину…
Вышёптываю песни по весне
Про волю…
Про добро…
Про Украину…
Про то, что вместо ночи будет день,
Что солнышку светить – одна задача…
Среди боёв, в затишье – песен сень,
Пошли любить нам ближнего…я плачу.
Любить, кто против нас и тех, кто «за»,
Кто тут и там, кто рядом и не с нами…
Освя'тится, пропалена, слеза
И чувства переполнятся слезами.