Орел

Орел летів щосили в дивний світ
Престолу сил, крізь зоряне подвір`я,
Був надзвичайним царський його літ, 
Коричневе виблискувало пір`я.

Де жив раніше? У полоні сну,
В кайданах королівського звіринцю,
Кричав, зачувши дівчину-весну,
Закохану в задумливого принця.

А може у барлозі чаклуна,
Коли дивився крізь вузьке віконце,
Його причарувала вишина,
Перетворивши владно серце в сонце.

Яка різниця?! Сяяли вогні
Довершеності ясними зірками,
І він летів три ночі і три дні,
І помер, задихнувшись від нестями.

Так, він помер! Та впасти вже не міг,
Діставшись піднебесного склепіння.
Безодня ікла щирила з під ніг,
Але не владне вже було тяжіння.

Проміння розтинало небосхил,
Холодне і Божественно-прозоре.
Тлін не торкався довгих його крил
І мертві очі сяяли мов зорі.

Не раз у прірву ринули світи,
Не раз сурма архангела сурмила,
Але не стала здобиччю катів
Його неперевершена могила.




Николай Гумилев «Орел»

Орел летел все выше и вперед
К Престолу Сил сквозь звездные преддверья,
И был прекрасен царственный полет,
И лоснились коричневые перья.

Где жил он прежде? Может быть в плену,
В оковах королевского зверинца,
Кричал, встречая девушку-весну,
Влюбленную в задумчивого принца.

Иль, может быть, в берлоге колдуна,
Когда глядел он в узкое оконце,
Его зачаровала вышина
И властно превратила сердце в солнце.

Не все ль равно?! Играя и маня,
Лазурное вскрывалось совершенство,
И он летел три ночи и три дня
И умер, задохнувшись от блаженства.

Он умер, да! Но он не мог упасть,
Войдя в круги планетного движенья.
Бездонная внизу зияла пасть,
Но были слабы силы притяженья.

Лучами был пронизан небосвод,
Божественно-холодными лучами,
Не зная тленья, он летел вперед,
Смотрел на звезды мертвыми очами.

Не раз в бездонность рушились миры,
Не раз труба архангела трубила,
Но не была добычей для игры
Его великолепная могила.