Р дний край

Херсонщина – це рідні краї,

Де бігав я у житнім полі...

Ганяв птахів великі зграї,

І заздрив іх беспечній волі...



Але не в небо прагнув сердцем,

Зростав з дідусем біля річки...

Я став херсонським морехідцем,

На безкозирці чорні стрічки...



Зішовши з палуби на берег,

Зомлів побачивши красу...

Обнявши радісно колег,

Роззувшись став в нічну росу...



Повернувшись проти сонця,

З обличчя краплі стер солоні...

Завмерло сердце у херсонця,

Від янгола воно в полоні...



Стоїть немов лебідка біла,

Вітер пестить русі коси...

Легенька сукня, світлі крила,

Завмерли з подиву матроси...


Як  зорі очі твої гарні,

Що майоріють над Дніпром...

Душа цвіте немов у травні,

Вишневий сад за дідовим селом...


Я не забуду вуст твоїх медових,

Але вже час вертатись в бій...

Рожевих щічок  калинових,

Прошу тебе про мене мрій...


Війна скінчилась… з нею смуток,

Не впізнає мене мила...

Війна залишила  відбиток,

Але мене це не зломило...


Привіз з собою  перемогу,

На набережній чекаю знову...

Невміло ставлю нову ногу,

Не знаю як вести розмову...


Вона прийшла уся квітуча,

Немов херсонське житнє поле...

Але у мить сльоза болюча,

Лице змінило її болем...


Промовив ніжно  немов море,

Лиця торкнулась ніжна ручка...

Ми разом подолаєм горе,

Я одягнув навік обручку...