Маріупольські вітри.
На приморськім бульварі гуляють вітри,
жовтий лист розганяють по сірих стежинах.
Як проворні і бистрі мисливські хорти,
що шугають за здобиччю в темних долинах.
З моря дують, що хвилями вже бурунить
і чорніє бездонно в осіннім чеканні...
І холодна, недобра, завітрена мить
може бути остання...остання...остання...
Усе має початок... і все має кінець...
Та вітри непідвладні законам природи.
Вони завжди і всюди, й малий вітерець
вироста в штормову ненаситну погоду.
Вироста в ураган і в жахливе цунамі,
що стирає рівнину як вправний мастак.
Та чомусь нам здається, що це буде не з нами...
Ті, що згинули з вітром, теж думали так..
На приморськім бульварі гуляють вітри.
На приморськім бульварі іще залишки літа.
Іще море ласкаво і ніжно шумить
під рукою підступно-мінливого вітру...
29 січня 2017 р
Мариупольские ветры укр
© Copyright: Евгения Кобикова, 2017
Свидетельство о публикации №117020708732
Свидетельство о публикации №117020708732
Рецензии