Письмо из будущего

      на украинском языке

Що так тісно вам жилося,
Що побажали роз'єднатись
І нам шукати довелося
З яким сусідом спілкуватись?

Невже так манить людей влада,
Що і по трупам йдуть до неї,
А те, що це державна зрада
Позабули фарисеї?

Майдани, прокляті народом,
Стільки біди скрізь наробили:
Сміття ми розібрали згодом
Та ще не рік ми ним палили.

А ті, що вас так обнімали,
Самі потроху розвалились,
Бо згоди в бізнесі не мали,
Різним богам не так молились.

Була держава Україна,
Тепер такої вже немає:
По світу ходить вся родина,
До гурту діточок збирає.

Невже ми нація погана,
Що не зуміли об'єднати
Народ, якому була б шана
І по чужбинам не блукати.

А все тому, що своя хата
Була цінніша за державу,
Ви розлучили сестру й брата,
Кому кричали: "Слава !", "Слава !"?

Дославились і доскакались,
Амфітамінчик в чай підкинув.
Не з тими друзями братались:
Вас Захід розділив і кинув.

Але тепер, коли нема вас,
Можна і помилки признати,
Що залишили ви для нас,
Тільки кому їх відписати.

Маєтки ваші розпродали
І землю-матінку віддали,
Бо стільки ви напозичали,
Що нас в заручниках тримали.

Лист із майбутнього в минуле
Пишуть до пращурів онуки.
Так швидко все це промайнуло,
Що знову кличимо до злуки.

Хоча б серцями об'єднатись,
Що ми родина, зрозуміти,
В ваших помилках розібратись,
Бо треба в мирі людям жити !