Моя поетична мова

Моя поетична мова не містить у собі
ані вагомих слів, ані перезрілих думок,
ані будь-яких переконливих аргументів.
Самі відчуття, як полохливі горобчики,
досить непевно втілені у слові,
є відображенням авторської недосконалості.
Що маємо -то маємо, тим і втішаємось.
І хоча поєзія не задовольняє потреби у сповіді,
зашифрована сповідальність метафор
тимчасово полегшує моє самопочуття.
Усе, на що я деколи буваю спроможна,
це -зосередитись на швидкоплинному,
захопитися якоюсь миттю так,
ніби у ній одній закарбований весь сенс життя.
В будь-якій дрібничці є дещо більше,
ніж око людське здатне розгледіти без мікроскопа.
Пробую інколи користуватися цим інструментом,
дивитись крізь чарівні скельця вглиб себе й у світ
без препарування і сухого аналізу.
Так дивиться навколо себе дитина -
з подивом, з острахом, з захопленням.
Моя поетична мова -дитяче белькотання.
Наївна, але відверта, як розмова з Богом.