Нерви, як обірвана струна,
Реквієм співа душа моя,
За вікном хурделиця жбурля
Крилами сліпого журавля.
Мовчки виливаю гнів і біль ...
Непорозуміння звідусіль.
Притоптало, обпекло і розгнівило,
Підломило мої сили, підкосило.
Давлять тіні самовпевнених людей...
Не співає пісню страчений Орфей.
Лиш жалі конають тихо в пеклі муки
Від утрат і неминучої розлуки.
Розлучаюсь з усіма, хто не зі мною!
Дише хвоя - довгожданою весною.
Я одна піду у неї, безупинно...
Чуєте, я все ж таки - людина.
Я злечу примарним образом у хмари,
Щоб нікому не завдати болю кари.
Нерви
© Copyright: Ольга Колодуб, 2017
Свидетельство о публикации №117020710160
Свидетельство о публикации №117020710160
Рецензии