Пiднiмаеться вiтер

Піднімається вітер,
І дерева тріпочуть.
Вони бурі бояться,
Вони гинуть не хочуть.


Не ламать руки-віти,-
Тому бурі бояться.
Не згубить діти-квіти
І плодів дочекаться.


А крізь листя,
           між хмари,
Проглядає ще сонце:
Прожени злії чари!
Аж на самеє донце


Кинь пресвітлий свій
                промінь,
Всемогутньої віри й надії,
Запали в серці пломінь,
Що всь морок розвіє.

Хай і буря змириться,
Не ламає нам віти.
Хай не нівечить долю,
Не зрива душі-квіти.

Прошу ясної днини,
В Тебе,Господи Боже.
Жити в бурю постійно,
Зглянься,квітка не може.

А вона тішить очі,
Заспокоює душі...
Плід зростить,нагодує,
Відсвіжить у засуші...


Нащо їй це терпіння,--
Що слабка,то невинна...
Помирать на камінні -
То не квітів провина.

Відведи,Боже,бурю,
Дай на світі пожити.
І деревам,і людям
Зберегти свої квіти.

Хай цвітуть,плодоносять,
У Твою славу,Боже.
Сила ж бурі даремна,
Руйнувати лиш може.


Збережи,Боже,квіти,
Що у душі засіяв.
Адже це, - твої діти,
Що для світу намріяв.

Квітка,Боже, - не камінь,
Її легко згубити.
Не души нас терпінням,
Пожалій свої діти.

   2 червня 2001 р.