Снiговик. Перевод Светланы Груздевой

Білий сніг липкий, підвладний…
Сніговик смішненький вийшов:
З горошин йому найбільших
Ротик в посмішці… І рада,
Мов маленька, що створила
Невеличкого гуляйку,
Ще й очима зирить лялька,
Ніс – морквинкою… Так мило!

Хай стоїть на підвіконні
Та мороз до себе кличе…
Все минає, все не вічне,
Бо хвилини мчать на конях…
Боязкий, а поглядає
У вікно, чи палим-варим,
І тепло йому, що кара…
Вже потрохи осідає…

У його житті секунда,
Це роки для нас з тобою…
Тане сніжний, і без бою…
А для нього я – облуда,
Лицемірка… Як ліпила,
Подавала  ж і надію,
Й віру в те, що він зуміє
Зберегти холодне тіло…

Мій гуляйка морквоносий
Стік до вечора водою…
Пожалітись може Ною,
Що без пари був як босий…
А мені кому жалітись:
Прив’язала, приручила,
Та утримати – безсила…
У зими в кишені - літо…


Переклад з української Світлани Груздєвої:
http://www.stihi.ru/2017/02/07/12581

Белый снег податлив, липкий…
Что зиме исполнить соло?
Из горошин получился
Рот с улыбкою весёлой.
Словно кроха, сотворила
Снегомальчика-гуляку.
И очами зырит лялька,
Нос – морковкою…так мило!

Хоть стоит он на балконе
И мороз зовёт, конечно,
Всё проходит…всё не вечно,
И минуты мчат на конях…
Боязлив, а сам украдкой
Зырк в окно: мы парим-варим?
И тепло ему – что кара:
Проседает, для порядка…

Что ему всего секунда,
То года для нас с тобою…
Тает снежный и без боя…
Для него кто я? – иуда,
Лицемерка…коль лепила,
Подавала же надежду,
Веру в то, что хватит силы
Уберечь свои одежды…

Мой гуляка морквоносый
Стёк до вечера водою…
Станет жаловаться Ною,
Что без пары был как босый…
Мне – в чью плакаться жилетку?
Привязала, приручила,
Удержать, увы, бессильна:
У зимы в кармане – лето…