* * *
Кладу неквапно на вівтар зими
замерзлі пальці, списані чернетки,
прочитаних книжок важкі томи,
невивчену премудростей абетку.
Кладу свій час, мінливий неньки дим,
провин немитих хвостики щурячі,
до слова спрагу, наче до води,
недогризок вчорашньої невдачі.
Війну кладу, її холодний блиск
і лезо правди, щерблене і бите…
Стікає ночі чорний тихий віск,
а в шибку вітер б’є несамовито.
Слід до світання снігом замете,
ніхто не стане, загалом, шукати.
Не марна жертва – новий день гряде,
малу дитину колисає мати…
Вiвтар зими
© Copyright: Александр Лысак, 2017
Свидетельство о публикации №117020600703
Свидетельство о публикации №117020600703
Рецензии