Боляче тiльки спочатку... Свiтлана Костюк

Оригінал:

***
Боляче тільки спочатку, а потім уже...
Потім звикаєш... звикаєш... звикаєш до всього...
Можна вбивати брехнею, лукавством, ножем...
Зрештою, все це дорога... дорога до Бога...
Світ цей сказився... сказився... сказився уже...
Чорне багатство, піар, поклоніння до слави...
Мила людино маленька, куди ж ти ідеш?
Чи не боїшся відкрито так, без балаклави?
Серце стукоче... стукоче... як змерзле пташа...
Хочеться світла, і правди, і віри у вище...
Стукаєш в двері, у душі... задля відкоша...
Сієш слова, та не сходять - кругом попелище...
Будуть спасенні, хто вірує ,- скажете ви.
Вірити треба, та віру вбивають щоднини.
Топчуть зухвало ідеї твої й корогви,
Топчуть усе, що зосталось в тобі від людини...
Боже єдиний, нам світло у душі посій.
Зло переможе лише воскресіння любові.
Сумно так... сумно так...сумно в країні моїй.
Сумно в душі, що свій біль виливає у слові.
...Боляче тільки спочатку, а потім уже
Спалюєш душу свою - і пітьма відступає...
Можна вбивати брехнею, лукавством, ножем...
Ну а спасати - любов`ю...
без неї
ніщо
не спасає...
 

Переклад українською Світлани Груздєвої:


Больно сначала и вертишься , корчась, ужом…
После уже привыкаешь…сперва понемногу.
Можно убить, как неправдой, – лукавством, ножом…
В общем-то, всё это тоже… дороженька к Богу…
Ополоумевший мир…и начал не найдешь…
Зло от богатства, пиар, притяжение славы…
Мил человек, ну, куда ж ты упрямо идёшь?
Иль не боишься – открыто так, без балаклавы?
Сердце стучит…камнепадом, несущимся с гор.
Хочется света и правды, всё выше и выше…
В двери стучишься и в души – встречаешь отпор…
 Сеешь слова, да не всходят:  кругом пепелище…
Те лишь спасутся, кто верует, – скажете вы.
Верить бы рад – убивают…и снова, и снова…
Топчут с насмешкой идеи, знамёна твои,
Топчут всё то, что в тебе остаётся святого...
Боже единый, ты свет в наших душах посей.
Зло победит навсегда воскрешенье  любови.
Как же печально сейчас в Украине моей,
Грустно душе, той, что боль выливать может в слове.
…Больно сначала…потом, с речевым  багажом,
Душу сжигаешь свою – темнота отступает…
Можно убить неприкрытой брехнёй, как ножом...
Только любовь –
и ничто
без неё
не спасает…