Я знаю хату, де живе самотність –
Тут не існує другого стільця...
...Колись тут панувала безтурботність,
І усмішка не сходила з лиця.
Повиростали за вікном дерева:
Вони вже за вікном – не під вікном.
У тих деревах дивна є потреба –
Щоб мріяти зеленим, юним сном.
Гілки так близько – хочеться торкатись
І розглядати листя без кінця,
І з усмішкою запропонувати
Комусь того – єдиного – стільця...
Я знаю хату, де живе самотнiсть
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117020602762
Свидетельство о публикации №117020602762
Рецензии