Заходить сонце,вечір на дворі,
Лише закохані гуляють о цій порі.
Мабуть що Богом їм відведений цей час,
Щоб в люблячих серцях вогонь той не погас.
Дивись,он до коханої біжить юнак,
Усі говорять: «Ой,який чудак!».
А він, не чуючи того докору,
Розправив руки наче два крила.
Немов той птах, що от злетить у гору,
І всі від заздрощів не знають, що й казати,
Бо всім хотілося б кохання те пізнати.
Але в природі на усе свій час,
Адже кохання теж було у вас.
І не потрібно заздрити нікому,
А краще ви ідіть собі додому.
Бо заздрість не прикрасить вас,
Лиш Богом розприділений той час.
Влюблённые сердца
© Copyright: Матрёна Донченко -Дидок, 2017
Свидетельство о публикации №117020610035
Свидетельство о публикации №117020610035
Рецензии